Дипломатичне дзюдо, або кидок як наріжний принцип російської дипломатії в Сирії
06 Лист 2018

На зустрічі в Сочі 17 вересня між Путіним і Ердоганом було досягнуто домовленість про створення 15 кілометрової демілітаризованої зони по периметру так званого «Великого Ідлібу. Гарантом дотримання угод з сирійської сторони є Росія. Це рішення нібито має відвести загрозу широкомасштабної військової операції, котра загрожує життю та безпеці майже 3 млн людей, які наразі проживають на території підконтрольній опозиції. Однак вся історія участі Росії в громадянській війні в Сирії свідчить, що довіряти таким гарантіям не варто. Кидок став головним принципом дипломатії Росії в Сирії. З 2015 року прямо втрутившись в сирійський конфлікт, Росія послідовно і систематично порушувала свої домовленості з американцями, курдами, турками, сирійською опозицією. Розуміння того, що Росія кине, обов’язково та невідворотно, необхідно завжди тримати в голові, йдучи на перемовини з росіянами.

Кидки російської дипломатії в Сирії

Кидок перший – хімічна зброя. У 2013 році в Східній Гуті, передмісті Дамаска контрольованому повстанцями, була використана хімічна зброя. За різними даними жертвами стали від 300 до 1800 цивільних. Підозра впала на уряд президента Асада. У відповідь на хімічну атаку США готувалися завдати удар по урядовим силам. Однак втрутилася Росія, яка пообіцяла, що 100% сирійської хімічної зброї буде знищено, а подібні атаки більше не повторяться. В результаті американці відмовилися від удару, повіривши гарантіям Росії, але з 2013 року ще мінімум 3 рази у конфлікті використовувалася хімічна зброя. Звісно ж Росія і Сирія все спростовують і покладають відповідальність за хімічні атаки на опозицію та ісламістів, або ж взагалі називають атаки фейками.

Кидок другий – курди. Втрутившись у війну в 2015 році, Росія почала загравати з курдами, розглядаючи їх як одного із своїх партнерів та союзників. В планах Росії курди мати грати роль такого собі подразника для Туреччини, яка розглядає загони самооборони сирійських курдів відгалуженням «Робітничої партії Курдистану», з якою Анкара воює вже більше трьох десятків років. У 2016 році в Москві навіть відкрився культурний центр «Рожави» – неофіційне дипломатичне представництво невизнаної курдської автономії в Сирії. Цей крук був традиційним з боку Москви – невизнаного експерта з невизнаних республік. У 2016 в рамках операції «Щит Євфрату» турецькі збройні сили за підтримки сирійської опозиції звільнили від «Ісламської держави» місто аль-Баб на півночі Сирії, тим самим випередивши курдів і не давши їм з’єднати в один розрізнені анклави. Курди почали готуватися до оборони Афріна, контрольованої ними території на північному заході провінції Алеппо, на кордоні з Туреччиною. На допомогу курдам прийшли росіяни, пообіцявши захист від повстанців і Туреччини. На територію Афріну були введені підрозділи російської військової поліції, також була поставлена зброя і боєприпаси. Однак як тільки турки почали наступ на курдські позиції, вся російська поліція спішно залишила Афрін, покинувши всупереч обіцянкам вчорашніх партнерів сам на сам із Туреччиною. Фактично Афрін був обміняний на південь «Великого Ідлібу» і авіабазу Абу Духур, яку взяли під свій контроль сили Башара Асада. Турки не заважали наступу сирійських військ, а росіяни турецьких. База російської воєнної поліції була демонстративно розбомблена турецькими військово-повітряними силами.

Ще ганебніше поставилися до курдів району Шейх Максуд в місті Алеппо. Під час операції по оточенню міста сирійськими військами в 2016 р. курди Шейх Максуду допомогли перерізати дорогу Кастелло і відбити спроби прориву повстанців. Однак коли вони ж у 2018 році надіслали свої підрозділи на допомогу Афріну, урядові війська взяли Шейх Максуд під свій контроль. Росіяни мовчки дивилися на це.

Кидок третій – зони деескалації. Наймасштабніший і найефективніший кидок. Весною 2017 р в Астані було досягнуто домовленостей про створення так званих «зон деескалації». Було сформовано чотири «зони деескалації»: на півдні Сирії так званий «Південний фронт», в передмісті Дамаска Східна Гута, на кордоні провінцій Хама і Хомс так званий «Растанський котел» ну і власне «Великий Ідліб» (територія яка включає провінцію Ідліб та частини провінцій Алеппо, Хама та Латакія). Росія, разом з Іраном та Туреччиною виступили гарантами цих зон.

З окремими угрупованнями переговори вело Міністерство оборони РФ, воно ж було і підписантом угод, про що радісно повідомляла російська преса. Не минає і року, як три з чотирьох «зон деескалації» силою повертаються під контроль Дамаска. Російська авіація грає в цьому процесі ключову роль, руйнуючи цілі квартали в містах Східної Гути, де з кожним угрупованням окремо домовлялось МО РФ. Звинувачуючи всіх підряд повстанців в ісламізмі і тероризмі та завдаючи ударів по житловим кварталам росіяни змусили опозицію залишити підконтрольну територію. Власне «Великий Ідліб» ще тримається тільки завдяки турецькій парасольці, що стримує наступ сирійських та іранських військ за підтримки російської авіації.

Чи дотримається своїх обіцянок Росія на цей раз? Питання риторичне.